Фонова
музика отримала свою назву в п'ятдесятих-шістдесятих, коли в публічних місцях для розслаблення почали ставити особливі, спеціально підібрані мелодії, що заспокоюють, що піднімають настрій, надихаючі, налаштовують на легкість. Вона повинна була відповідати певним вимогам: ненав'язливості, універсальності, володіння розслаблюючим ефектом.
Але в наш час це більш розширене поняття, і назва з рівною справедливістю відноситься і до спокійного повільної мелодійною, і до динамічною, але в обов'язковій безтурботним, вільної тональності, поп-музиці, і до блюзово-джазовим ритмам або протяжним соул-композицій (коріння класичного лонжа знаходяться саме в них), і до окремої вибірці з класичної музики, і до естрадного виконання; і до спокійним, тихим, ненастирливим варіацій, що обрамляють звуки природи на характерних дисках, як, наприклад, твори під авторством Дена Гібсона (Den Gibson) ; і до актуального змішання всіх можливих стилів - від меланхолійного електронного, до трансу з вставками елегійність
техно, тріп-хопу, значного полегшеного
house, lo-fi, нью ейдж (new age), псходелікі та ін., і, нарешті, до численних специфічним безіменним трекам для всілякої релаксації, медитації і відкриття чакр.
