Бетховен продовжив загальну лінію розвитку жанрів симфонії, сонати, квартету, намічену його попередниками. Однак його трактування відомих форм та жанрів відрізнялася великою свободою; можна сказати, що Бетховен розсунув їх рамки в часі і в просторі. Він не розширив що склався до його часу складу симфонічного оркестру, але його партитури вимагають, по-перше, більшого числа виконавців в кожній партії, а по-друге, неймовірного в його епоху виконавської майстерності кожного оркестранта; крім того, Бетховен дуже чутливий до індивідуальної виразності кожного інструментального тембру. Фортепіано в його творах - не близький родич витонченого клавесина: використовуються весь розширений діапазон інструменту, всі його динамічні можливості.
На відміну від свого попередника Моцарта, Бетховен складав з працею. Записні книжки Бетховена показують, як поступово, крок за кроком з непевних начерків виникає грандіозна композиція, зазначена переконливою логікою побудови і рідкісною красою. Тільки один приклад: в первісному ескізі знаменитого «мотиву долі», що відкриває П'яту симфонію, він доручений флейті, а це означає, що тема мала зовсім інший подібний сенс. Потужний художній інтелект дозволяє композитору звернути недолік в гідність: моцартівською спонтанності, інстинктивному почуттю досконалості Бетховен протиставляє неперевершену музично-драматургічну логіку. Саме вона - головне джерело бетховенського величі, його незрівнянного вміння організувати контрастні елементи в монолітне ціле. Бетховен стирає традиційні цезури між розділами форми, уникає симетрії, зливає частини циклу, розвиває протяжні побудови з тематичних і ритмічних мотивів, на перший погляд не містять в собі нічого цікавого. Інакше кажучи, Бетховен творить музичний простір силою розуму, власною волею. Він передбачав і створював ті художні напрями, які стали визначальними для музичного мистецтва 19 в. І сьогодні його твори входять в число найбільших, найбільш шанованих творінь людського генія.
