Даждьбог (др.-рос. Дажьбог', Дажбог', Даждьбог', Дажбог, Дабог) - один з головних богів слов'янської (східнослов'янської) міфології, бог родючості і сонячного світла, літа і щастя, живлющої сили, предок князів. Відомий також як: Щедрий бог і височини. Його основний колір - золотий.
Перша згадка про Дажбог міститься в Повісті временних літ (ПВЛ), за повідомленням якої, в 980 році князь Володимир I Святославович (Красне Сонечко) постави кумири на пагорбі поза двором теремнаго: Перуна древяна ... і Х'рса, Дажьбога, і Стрибога, і Сімарьгла, і Мокош, з якого випливає, що місцем культу був пагорб (в Києві), а на пагорбі знаходився кумир Дажбога, і тут йому, як і іншим богам, приносилися жертви (треби).
Дажбог був третім за значимістю після Перуна божеством в пантеоні князя Володимира. Дажбог був включений в пантеон разом з іншим сонячним богом - Хорсом, що про говорить про існування відмінностей в їх функціях. Дажбог і Хорс символізували в пантеоні небо і стояли, ймовірно, у двох нішах по праву руку від центральної статуї Перуна, ліворуч від входу. У русичів Дажбог - бог сонячного світла, а бог сонячного диска - Хорс. Не може ж Сонце бути без денного світла, тому Дажбог і Хорс завжди поруч.
Найбільш змістовним є фрагмент про Дажбог у вставці, включеної в переклад уривка з Хроніки Іоанна Мапали, що знаходиться в Іпатіївському літописі під 1144 роком: По умрьтвіш св Феостов' (др.-греч. Гефест) егоже і Сварога наріч і царствова син його ім'ям Сонце, Його ж нарічать Дажьбог'. Сонце ж цар син Сварогов' еже є Дажбог. Звідси випливає зв'язок Дажьбога з Сонцем і родинні відносини зі Сварогом (син - батько), безсумнівно пов'язаним з вогнем.
Б.А. Рибаков вважав, що культ Дажбога, як Сонце-царя сходить до скіфського культу Колаксая, сина Таргітая, прабатька царських скіфів, трактуючи ім'я Колаксая через слов'янський корінь коло (Сонце) та іранський ксай (владика, цар). Таким чином, Даждьбог, поєднував у собі дві основні функції: в природі він був подавцем світла, тепла і родючості, а в суспільстві - джерелом князівської та царської влади.
Дажбог був третім за значимістю після Перуна божеством в пантеоні князя Володимира. Дажбог був включений в пантеон разом з іншим сонячним богом - Хорсом, що про говорить про існування відмінностей в їх функціях. Дажбог і Хорс символізували в пантеоні небо і стояли, ймовірно, у двох нішах по праву руку від центральної статуї Перуна, ліворуч від входу. У русичів Дажбог - бог сонячного світла, а бог сонячного диска - Хорс. Не може ж Сонце бути без денного світла, тому Дажбог і Хорс завжди поруч.
Найбільш змістовним є фрагмент про Дажбог у вставці, включеної в переклад уривка з Хроніки Іоанна Мапали, що знаходиться в Іпатіївському літописі під 1144 роком: По умрьтвіш св Феостов' (др.-греч. Гефест) егоже і Сварога наріч і царствова син його ім'ям Сонце, Його ж нарічать Дажьбог'. Сонце ж цар син Сварогов' еже є Дажбог. Звідси випливає зв'язок Дажьбога з Сонцем і родинні відносини зі Сварогом (син - батько), безсумнівно пов'язаним з вогнем.
Б.А. Рибаков вважав, що культ Дажбога, як Сонце-царя сходить до скіфського культу Колаксая, сина Таргітая, прабатька царських скіфів, трактуючи ім'я Колаксая через слов'янський корінь коло (Сонце) та іранський ксай (владика, цар). Таким чином, Даждьбог, поєднував у собі дві основні функції: в природі він був подавцем світла, тепла і родючості, а в суспільстві - джерелом князівської та царської влади.
